Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Однак мертвий Дамблдор значно менше лякав Гаррі, ніж те, що він міг хибно витлумачити

справжні наміри живого Дамблдора. Він відчував, що й досі бреде навпомацки в темряві. Він

обрав свою стежку, проте постійно озирався, вагаючись, чи правильно зрозумів знаки, чи не

треба було піти в іншому напрямку. Час від часу злість на Дамблдора знову накочувала на нього,

нестримна, мов хвилі, що розбивались об кручу, на якій стояв котедж; злість, що Дамблдор

перед смертю нічого не пояснив.

— Але чи справді він мертвий? — сказав Рон через три дні після прибуття в котедж. Гаррі

дивився в далину над муром, що відділяв садок від краю кручі, коли його знайшли там Рон і

Герміона. Він волів, щоб вони не приходили, бо не мав охоти втручатися в їхню суперечку.

— Так, Роне, мертвий! Будь ласка, не починай знову!

* Герміоно, а ти візьми факти, — не погоджувався Рон, говорячи через голову Гаррі, що

й далі дивився на виднокрай. — Срібна лань. Меч. Око, яке побачив у дзеркальці Гаррі.

* Гаррі припускає, що око могло йому й привидітися! Правда, Гаррі?

* Могло, — відповів Гаррі, не дивлячись на неї.

— Але ж ти не думаєш, що воно привиділося? — не вгавав Рон.

* Ні, не думаю, — погодився Гаррі.

* От бачиш! — наполіг Рон, не даючи Герміоні розтулити рота. — Якщо це був не

Дамблдор, то поясни, Герміоно, як Добі довідався, що ми були в підвалі?

* Не знаю... але як ти поясниш, що Дамблдор послав його до нас, хоч сам лежав у

гробниці в Гоґвортсі?