Гаррі Поттер і смертельні реліквії

* Не знаю, може, то був його привид!

* Дамблдор не повертався б назад як привид, — заперечив Гаррі. Він мало в чому був

упевнений, коли це стосувалося Дамблдора, але принаймні в цьому не сумнівався. — Він пішов

би далі.

* Як це "пішов би далі"? — не зрозумів Рон, та Гаррі не встиг нічого пояснити, бо ззаду

пролунало:

— ’Аггі?

З котеджу вийшла Флер, її довге сріблясте волосся розвівав вітерець.

— ’Аггі, з тобою хотше поговогити Ґгіпгук. Він у найменшій спальні, каже, що не хотше,

щоб вас хтось підслухав.

Було видно, що Флер невдоволена, що ґоблін послав її з цим дорученням, тож вона

роздратовано пішла кудись за будинок.

Ґрипхук, як і казала Флер, чекав їх у найменшій з трьох спалень котеджу, в якій тепер

ночували Герміона й Луна. Він опустив червоні бавовняні штори, затулившись від яскравого,

хоч і захмареного неба, і кімната набула якогось вогняного відблиску, що не надто пасувало до

світлого, насиченого повітрям котеджу.

* Я прийняв рішення, Гаррі Поттер, — сказав ґоблін, що сидів, схрестивши ноги, в

низькому кріслі й барабанив по бильцях своїми хирлявенькими пальцями. — Хоч ґрінґотські

ґобліни і вважатимуть, що це підла зрада, але я вирішив тобі допомогти...

* Це чудово! — вигукнув Гаррі, відчуваючи полегшення. — Дякую тобі, Ґрипхуче, ми