Гаррі Поттер і смертельні реліквії

кручі.

— То гайда туди! — вигукнув Рон. — Гаррі, треба її забрати, поки він не забрав!

* Уже пізно, — заперечив Гаррі. Він нічого не міг з собою вдіяти, лише обхопив руками

голову, наче це допомагало опиратися. — Він знає, де вона. Він уже там.

* Гаррі! — спалахнув Рон. — Ти давно все це знав? Чого ми гаяли час? Чого ти спочатку

розмовляв з Ґрипхуком? Ми ж могли встигнути... ми ще могли б...

* Ні, — заперечив Гаррі, і став коліньми на траву. — Герміона мала рацію. Дамблдор не

хотів, щоб вона мені дісталася. Він не хотів, щоб я нею заволодів. Він хотів, щоб я здобув

горокракси.

* Всемогутня чарівна паличка, Гаррі! — простогнав Рон.

* Я не повинен був... я мусив здобути горокракси...

І все стало холодне й темне. Сонце ледь проглядало над обрієм, а він линув поруч зі

Снейпом через шкільні угіддя до озера.

— Я скоро приєднаюся до тебе в замку, — сказав він високим холодним голосом. —

Покинь мене самого.

Снейп уклонився й пішов по стежці назад. Його чорний плащ розвівався за спиною. Гаррі

йшов поволі, чекаючи, коли Снейп зникне. Не треба, щоб Снейп, чи хто завгодно, бачив, куди

він прямує. Однак усі вікна замку були ще темні, а він міг себе приховати... і за якусь секунду він

уже вичаклував закляття "Розілюзнення", що заховало його навіть від власних очей.

І він пішов понад берегом озера, вдивляючись у контури його любого замку, його першого