Гаррі Поттер і смертельні реліквії

коли вона тебе катувала...

Герміона слабко всміхнулась, а Рон стис їй руку.

— Що робимо далі, Гаррі? — спитав він.

— Побачите. Ходімо.

Гаррі, Рон і Герміона піднялися за Біллом крутими сходами до маленького сходового

майданчика. Там було троє дверей.

— Сюди, — сказав Білл, відчиняючи двері їхньої з Флер спальні. Тут вікно теж виходило

на море, поцятковане золотом світанку. Гаррі підійшов до вікна, повернувся спиною до яскравого

видовища, склав руки і став чекати. Шрам пульсував. Герміона сіла на крісло біля туалетного

столика, а Рон примостився на його поручні.

Знову з’явився Білл з маленьким ґобліном на руках, поклав його обережно на ліжко.

Ґрипхук хрипко подякував, і Білл вийшов, зачинивши за собою двері.

* Вибач, що витяг тебе з ліжка, — почав Гаррі. — Як твої ноги?

* Болять, — відповів ґоблін. — Але гояться.

Він і досі не випускав з рук Ґрифіндорів меч і вигляд мав якийсь дивний: чи то

войовничий, чи то заінтригований. Гаррі звернув увагу на землисту ґоблінову шкіру, на довгі

тонкі пальці, на чорнющі очі. Флер його роззула. Довгі ступні були брудні. Він був вищий, ніж

ельфи-домовики, та не набагато. Зате його опукла голова була значно більша, ніж у людей.

— Ти, мабуть, не пам’ятаєш... — почав Гаррі.

— ...що я — той ґоблін, який показав тобі твій сейф, коли ти вперше в житті відвідав