Гаррі Поттер і смертельні реліквії

знають, що Рон з тобою, і тепер наша родина стане їхньою мішенню... не проси пробачення, —

додав він, побачивши, як Гаррі міняється на лиці. — Тато вже кілька місяців казав, що все це

лише питання часу. Нас і так завжди вважали найбільшими зрадниками роду.

* Як вони захищені? — запитав Гаррі.

* Чарами Довіри. Тато — тайнохоронець. Цей будинок ми теж захистили. Тут

тайнохоронець — я. Ніхто з нас не ходить на роботу, але це зараз не найважливіше. Коли

оклигають Олівандер і Ґрипхук, ми їх теж відправимо до Мюріелів. Тут небагато місця, а в них

— повно. Ґрипхукові ноги вже гояться, Флер напоїла його косторостом. Мабуть, десь за годину

зможемо його вже перевезти...

— Ні, — заперечив Гаррі, і Білла це здивувало. — Вони обидва будуть мені потрібні тут. Я

мушу з ними побалакати. Це дуже важливо.

Відчув у своєму голосі владність, переконливість і усвідомлення мети, що прийшли до

нього під час копання могили для Добі. Усі повернулися до нього, збентежені.

— Піду помиюся, — сказав Гаррі Біллові, дивлячись на руки, замащені землею та кров’ю

Добі. — І після цього негайно мушу з ними побачитися.

У маленькій кухоньці підійшов до раковини під вікном, що виходило на море. Світанок

уже проривався на обрії і, поки він умивався, доганяючи потяг думок, що осяяли його в темному

саду, небо стало золотисто-рожеве...

Добі вже ніколи не розповість їм, хто його послав у підвал, але Гаррі знав, що саме він

побачив. Проникливе блакитне око глянуло на нього з уламка дзеркальця, а тоді прийшла