Гаррі Поттер і смертельні реліквії

допомога. "У Гоґвортсі завжди нададуть допомогу тому, хто її попросить".

Гаррі витер руки, не помічаючи краси світанку за вікном і не чуючи розмов у вітальні. Він

дивився десь за море і почувався, як ніколи, дуже близьким до суті всього, що відбувалося.

А шрам поколював, і він знав, що Волдеморт теж прямує до цієї мети. Гаррі розумів усе і

водночас не розумів нічого. Інтуїція підказувала йому одне, а розум — зовсім інше. Дамблдор у

Гаррі в голові всміхнувся, дивлячись поверх кінчиків молитовно складених пальців.

Ви дали Ронові світлогасник. Ви зрозуміли його... і дали йому змогу повернутися...

І Червохвоста ви теж розуміли... ви знали, що в глибині його душі ховається крихітка

каяття...

А якщо ви розуміли їх... то що вам було відомо про мене, Дамблдоре?

Невже я маю знати, але не шукати? Чи ви розуміли, що мені важко буде збагнути? Тому

все так і ускладнили? Щоб я мав час у всьому розібратися?

Гаррі стояв непорушно, втупивши очі туди, де на обрії сходив яскраво-золотий краєчок

сліпучого сонця. Тоді глянув на свої чисті руки, здивувався, що тримає в них ганчірку, поклав її і

пішов у передпокій. І тут його шрам сердито запульсував, а у свідомості майнули, наче

віддзеркалення пролітаючої над водою бабки, контури дуже добре йому знайомої будівлі.

Білл і Флер стояли біля сходів.

* Я мушу поговорити з Ґрипхуком і Олівандером, — сказав Гаррі.

* Ні — запротестувала Флер. —Тгеба затшекати, ’Аггі. Вони дюше хвогі і втомлені...

* Вибач, — сказав він без натиску, — але це не може чекати. Мушу поговорити з ними