Гаррі Поттер і смертельні реліквії

голос Драко.

— Усім відійти. Стати біля задньої стіни. Нічого не робити, бо я вас повбиваю!

Вони так і зробили. Коли забряжчав замок у дверях, Рон клацнув світлогасником, світло

знову сховалося в кишеню і в підвалі стало темно. Двері відчинилися. Мелфой, тримаючи перед

собою чарівну паличку, зайшов у підвал, блідий і рішучий. Схопив за руку маленького ґобліна й

поволік за собою. Двері, грюкнувши, зачинились, і в ту ж мить у підвалі щось голосно ляснуло.

Рон клацнув світлогасником. Три світляні кульки знову вилетіли з його кишені, освітивши

ельфа-домовика Добі, який щойно сюди явився.

— ДОБ...

Гаррі вдарив Рона по руці, щоб замовк, але Рона й самого вже до смерті налякала його

помилка. Над головою в них протупали кроки. Це Драко тяг Ґрипхука до Белатриси.

Величезні, як тенісні м’ячики, очі Добі були широко розплющені. Він тремтів з ніг до

кінчиків вух. Ельф повернувся в будинок колишніх своїх хазяїв і було видно, що це його

смертельно налякало.

— Гаррі Поттере, — пискнув він тремтячим голосочком. — Добі прийшов тебе рятувати.

— Але як ти?..

Жахливий крик заглушив слова Гаррі. Це знову катували Герміону. Він вирішив говорити

про головне.

— Ти можеш роз’явитися з цього підвалу? — запитав він Добі, а той кивнув головою, аж

вуха ляснули.