Гаррі Поттер і смертельні реліквії

що стискалися на Червохвостовім горлі, та все було марно. Петіґру вже синів.

— Релашіо! — націлив Рон чарівну паличку на срібну руку, проте нічого не сталося.

Петіґру впав на коліна, і в ту ж мить нагорі страхітливо заволала Герміона. Червохвостові очі

закотилися на посинілому обличчі, він востаннє дриґнувся й затих.

Гаррі й Рон перезирнулися і, залишивши Червохвостове тіло на підлозі, побігли вгору по

сходах і далі темним коридором, що вів до вітальні. Обережно підкралися до ледь прочинених

дверей. Вони добре бачили Белатрису, яка дивилася на Ґрипхука, що тримав у довгопалих руках

Ґрифіндорів меч. Герміона лежала в Белатриси під ногами й ледь-ледь здригалася.

— Ну? — запитала Белатриса. — Це справжній меч? Гаррі чекав, затамувавши подих і

щулячись од болю в шрамі.

— Ні, — відповів Ґрипхук. — Це підробка.

— Ти впевнений? — випалила Белатриса. — Це точно?

— Так, — підтвердив ґоблін.

Вона полегшено зітхнула, з обличчя зійшла напруга.

— Добре, — сказала вона й недбалим помахом чарівної палички залишила ще один

глибокий рубець на обличчі ґобліна, і той з лементом упав їй під ноги. Вона відкинула його

ногою. — А тепер, — промовила вона тріумфальним голосом, — покличемо Темного Лорда! —

Засукала рукав і вказівним пальцем торкнулася Чорної мітки.

Гаррі пронизав такий біль, неначе крізь шрам виривалося усе його єство. Усе навколо

зникло. Він знову був Волдемортом, а худий, наче кістяк, чоловік беззубо з нього сміявся. Він