Гаррі Поттер і смертельні реліквії

— Ні! — крикнув Рон. — Візьміть краще мене, беріть мене! Белатриса вдарила його в

обличчя, аж кімнатою покотилася луна.

— Якщо вона помре під час допиту, ти будеш наступний, — сказала вона. — Зрадники роду,

як на мене, нічим не кращі за бруднокровців. Відведи їх униз, Ґрейбек, і дивися, щоб усе було

надійно, але більше нічого з ними не роби... поки що.

Вона шпурнула Ґрейбекові його чарівну паличку, а тоді вийняла з-під мантії короткого

срібного ножа. Розрізала ним мотузки, відділила Герміону від решти бранців і поволокла за коси

на середину кімнати. Ґрейбек тим часом, тримаючи перед собою чарівну паличку, з якої ніби

струменіла невидима нездоланна сила, повів усіх інших до дверей, що вели в темний перехід.

— Думаю, вона дасть мені шматочок дівульки, коли її ухекає? — пробурмотів собі під ніс

Ґрейбек, ведучи бранців по коридору. — Я б не відмовився від одного-двох шматочків, а ти,

рудий?

Гаррі відчував, як тремтить Рон. Вовкулака штовхав їх крутими сходами. Були й досі

зв’язані спиною до спини і щомиті могли послизнутися й скрутити собі в’язи. Унизу Ґрейбек

ударом чарівної палички відімкнув важкі двері, заштовхав усіх у вологе затхле приміщення й

покинув у цілковитій темряві. Грюкнули, зачиняючись, двері, і не встигла ще згаснути луна

цього звуку, як згори долетів жахливий, нелюдський крик.

* ГЕРМІОНО! — загорлав Рон, звиваючись і виборсуючись з мотузок, що всіх їх

зв’язували, аж Гаррі мало не впав. — ГЕРМІОНО!

* Тихо! — сказав Гаррі. — Не кричи, Роне, треба придумати, що...