Гаррі Поттер і смертельні реліквії

— Авжеж ні, авжеж ні! — нетерпляче відмахнувся Луціус. Він сам підійшов до Гаррі і

став так близько, що з-під набряклих повік Гаррі бачив кожнісіньку рисочку його зазвичай

апатичного блідого обличчя. Лице Гаррі нагадувало якусь розбухлу маску, і він почувався так,

наче визирав з клітки.

— Що ви з ним зробили? — запитав у Ґрейбека Луціус. — Чого він у такому стані?

— Та то не ми.

— Схоже на жалюче закляття, — визначив Луціус. Його сірі очі придивилися до чола Гаррі.

— Тут щось є, — прошепотів він, — може, й шрам, але дуже розтягнутий... Драко, підійди

й придивися уважно! Що скажеш?

Гаррі побачив обличчя Драко поруч з батьковим. Вони були надзвичайно схожі, тільки, на

відміну від схвильованого батька, Драко дивився на все неохоче, навіть з острахом.

* Не знаю, — відповів він і пішов до каміна, де стояла, спостерігаючи, його мати.

* Нам треба знати напевне, Луціусе, — сказала Нарциса чоловікові своїм холодним

чистим голосом. — Пересвідчитися на сто відсотків, що це Поттер, перш ніж викликати

Темного Лорда... Вони кажуть, що це його, — уважно придивилась вона до тернової чарівної

палички, — але щось вона мені не схожа на ту, про яку розповідав Олівандер... Якщо ми

помилимося, якщо даремно викличемо Темного Лорда... пам’ятаєш, що він зробив з Роулом і

Дологовим?

— А як бути з бруднокровкою? — прогарчав Ґрейбек. Гаррі ледь не впав, коли хапуни

знову змусили їх розвернутися, щоб світло падало на Герміону.