Гаррі Поттер і смертельні реліквії

розвернутися.

— Я розумію, що він розпух, мадам, але це він! — втрутився Скабіор. — От придивіться й

побачите шрам. А оце дівчисько бачите? Це та бруднокровка, що з ним тинялася, мадам. Немає

сумніву, що це він, а ще ми маємо його чарівну паличку! Осьо, мадам...

Гаррі бачив, що Нарциса Мелфой розглядає його набрякле лице. Скабіор кинув їй тернову

чарівну паличку. Нарциса підняла брови.

— Заведіть їх сюди, — звеліла.

Штурханами й копняками Гаррі та інших бранців загнали по широких кам’яних сходах в

обвішаний портретами передпокій.

— Ідіть за мною, — сказала Нарциса й повела їх через передпокій. — Мій син, Драко,

вдома на весняних канікулах. Якщо це Гаррі Поттер, він його впізнає.

Вітальня сліпила очі після темряви надворі. Навіть з напівзаплющеними очима Гаррі

бачив, яка ця кімната велика. Зі стелі звисала кришталева люстра, а на темно-фіолетових стінах

портретів було ще рясніше, ніж у передпокої. Коли хапуни заштовхали полонених до вітальні, з

крісел біля пишно оздобленого мармурового каміна підвелися дві постаті.

— Що таке?

Гаррі впізнав жахливо знайомий манірний голос Луціуса Мелфоя. Він запанікував, не

бачачи виходу. Однак тепер, коли його охопив ще більший жах, легше стало блокувати

Волдемортові думки, хоча шрам усе одно палав.

— Вони кажуть, що впіймали Поттера, — пролунав холодний Нарцисин голос. — Драко,