Гаррі Поттер і смертельні реліквії

жовті нігті дряпнули його по голові. — На рахунок "три"! Раз... два... три...

Вони роз’явилися, тягнучи бранців за собою. Гаррі пручався, намагався скинути

Ґрейбекову руку, та це було безнадійно. Рон і Герміона були міцно притиснуті до нього з боків,

він не міг від’єднатися від групи, ледве дихав, а шрам запік ще болючіше...

...він змією протиснувся у щілину вікна й невагомо, як: туман, опустився на підлогу

схожої на камеру кімнатки...

Полонені попадали одне на одного, приземлившись на якійсь сільській вуличці. Набряклі

очі Гаррі якусь мить призвичаювались, а тоді він побачив ковану залізну браму з двох половин,

за якою починалася довга під’їзна алея. Відчув тонесеньку цівочку полегшення, бо Волдеморта

там не було. Гаррі, чинячи опір видінням, знав, що той зараз у якійсь дивній фортеці на самому

вершечку вежі. Скільки Волдемортові треба часу, щоб повернутися, коли він довідається, що

Гаррі тут, то вже інша річ...

Один хапун підійшов до брами й потрусив її.

— Як нам зайти? Тут замкнуто, Ґрейбек, я не можу... чорт!

Він злякано відсмикнув руки. Залізо звивалося й вигиналося, викручуючись з абстрактних

завитків та кілець у страхітливе лице, що заговорило деренчливим лунким голосом:

* Назвіть мету прибуття!

* Ми маємо Поттера! — тріумфально заявив Ґрейбек. — Упіймали Гаррі Поттера!

Брама відчинилася.

— Ходімо! — звелів Ґрейбек своїм поплічникам, і бранців потягли за браму, а далі алеєю