Гаррі Поттер і смертельні реліквії

ану підійди.

Гаррі не наважувався поглянути прямо на Драко, але бачив краєм ока цю трохи вищу за

нього постать, що підвелася з крісла, з блідим загостреним обличчям і тьмяними очима під

білявим волоссям.

Ґрейбек знову примусив бранців розвернутися так, щоб Гаррі став просто під люстрою.

— Ну, хлопче? — прохрипів вовкулака.

Гаррі опинився перед великим позолоченим дзеркалом з вигадливими завитками на рамі,

що стояло на каміні. Уперше після площі Ґримо він крізь щілинки очей побачив себе в дзеркалі.

Обличчя в нього було величезне, блискуче й рожеве, усі риси спотворені Герміониними

чарами. Чорне волосся сягало плечей, на щоках чорніла тінь заросту. Якби він не знав, що це

справді він, то дуже б здивувався, хто ж це нап’яв його окуляри. Вирішив мовчати, бо голос його

зрадив би, а ще уникав зорового контакту з Драко, поки той наближався.

* Ну, Драко? — запитав пожадливо Луціус Мелфой. — Це він? Гаррі Поттер?

* Я не... я точно не скажу, — вагався Драко. Він тримався віддалеки від Ґрейбека і,

здається, боявся дивитись на Гаррі так само, як Гаррі на нього.

— Та придивися уважніше! Підійди ближче!

Гаррі ще не чув, щоб Луціус Мелфой так хвилювався.

— Драко, якщо саме ми передамо Поттера Темному Лордові, то нам усе буде проба...

— Думаю, ви ще не забули, містере Мелфой, хто саме його вловив? — погрозливо гаркнув

Ґрейбек.