Гаррі Поттер і смертельні реліквії

між рядами високого живоплоту, що притишував їхні кроки. Гаррі побачив над собою

примарний білий силует і зрозумів, що то павич-альбінос. Спіткнувся, але Ґрейбек швидко

поставив його на ноги. Він ішов, хитаючись, боком, прив’язаний спиною до спин чотирьох

інших бранців. Заплющивши набряклі очі, на мить дозволив пекучому болю в шрамі себе

подолати, бо хотів знати, що зараз робить Волдеморт, чи вже знає, що Гаррі впіймали...

...виснажена людина заворушилася під ковдрою й повернулася до нього схожим на череп

обличчям... кволий чоловік спробував сісти і втупився великими запалими очима в нього, у

Волдеморта, а тоді засміявся. У роті в нього майже не було зубів...

* То ти таки прийшов. Я знав, що ти прийдеш... колись. Але прийшов ти дарма. Я ніколи

її не мав.

— Брешеш!

Гаррі охопила Волдемортова лють, шрам, здавалося, вибухне з болю, але він повернувся

свідомістю у власне тіло, намагаючись там залишатися, поки бранців штурхали по гравію.

х усіх залило світлом.

* У чому справа? — запитав холодний жіночий голос.

* Нам треба побачити Того-Кого-Не-Можна-Називати! — проскрипів Ґрейбек.

— Ти хто такий?

— Ви ж мене знаєте! — У голосі вовкулаки почулася образа. — Фенрір Ґрейбек! Ми

вловили Гаррі Поттера!

Ґрейбек схопив Гаррі й розвернув обличчям до світла, примусивши інших полонених теж