Гаррі Поттер і смертельні реліквії

— Ану глянемо, хто тут у нас, — пролунав над головою зловтішний Ґрейбеків голос, і

Гаррі перекинули на спину. Світло чарівної палички впало на лице і Ґрейбек зареготав.

— Такі мармизи треба маслопивом запивати. Що з тобою сталося, почваро?

Гаррі відповів не зразу.

— Я тебе питаю, — повторив Ґрейбек, а Гаррі отримав удар у живіт, від якого аж зігнувся,

— що сталося?

— Ужалило, — пробурмотів Гаррі. — Щось мене вжалило.

— Ага, схоже на це, — пролунав другий голос.

— Як твоє прізвище? — прогарчав Ґрейбек. —Дадлі, — відповів Гаррі.

— А ім’я?

— Я... Вернон. Вернон Дадлі.

* Перевір список, Скабіор, — розпорядився Ґрейбек, і Гаррі почув, як той почовгав до

Рона. — А ти хто, рудий?

* Стен Шанпайк, — відповів Рон.

* Так ми й повірили, — сказав чоловік на прізвище Скабіор. — Що ми, Стена Шанпайка

не знаємо? Він же на нас працює.

Знову почувся глухий удар.

— Я... Б-барді, — застогнав Рон, і Гаррі зрозумів, що в нього в роті повно крові. — Барді

Візлі.

— Візлі? — проскреготів Ґрейбек. — То ти пов’язаний зі зрадниками роду, навіть якщо й