Гаррі Поттер і смертельні реліквії

він аж зігнувся від болю, нічого не бачачи. Відчув долонями, як швидко розбухає обличчя, й

важкі кроки затупали навколо нього.

— Вставай, паскудо!

Незнайомі руки грубо підняли Гаррі з землі. Не встиг він їх зупинити, як хтось

понишпорив у його кишенях і забрав тернову чарівну паличку. Гаррі затулив долонями обличчя,

що нестерпно боліло й було якесь незнайоме під пальцями — обважніле, набрякле й пухке, наче

від сильної алергії. Очі перетворилися на щілинки, крізь які він ледве бачив. Окуляри десь

упали, коли його витягали з намету. Розрізняв розмиті постаті чотирьох чи п’ятьох чоловіків, що

приборкували Рона й Герміону.

* Геть... від... неї! — закричав Рон. Звук ударів кулаками по тілу годі було з чимось

переплутати. Рон застогнав від болю, а Герміона крикнула:

* Не займайте його, не рухайте!

* Твоєму кавалерові буде ще гірше, якщо він виявиться в моєму списку, — пролунав до

жаху знайомий хрипкий голос. — Дуже приємна дівчинка... яке задоволення... я так люблю

м’якеньку шкірку...

Гаррі трохи не знудило. Він упізнав цей голос — Фенрір Ґрейбек, вовкулака, якому

дозволили носити мантію смертежера як подяку за його звірячу жорстокість.

— Обшукати намет! — звелів інший голос.

Хтось жбурнув Гаррі долілиць на землю. Глухий удар засвідчив, що поруч кинули Рона.

Чулися кроки й гуркіт. Це чоловіки перекидали стільці, обшукуючи намет.