Гаррі Поттер і смертельні реліквії

* Фред!

* Ні... чи це Джордж?

* Думаю, що Фред, — підсунувся ближче Рон, а хтось із його братів-близнюків сказав:

* Не буду я Гризуном, і не мрій, я ж тобі казав, що я Рапіра!

* Ой, ну добре. Рапіро, розкажи, як ти сприймаєш різні історії, що їх розповідають про

шефа смертежерів?

* Зараз, Річко, розкажу, — відповів Фред. — Як нашим слухачам уже добре відомо

(звісно, якщо вони не ховаються на дні ставочка у власному саду чи в іншому подібному місці),

обрана Відомо-Ким стратегія перебувати в тіні створює приємну й милу атмосферу загальної

паніки. До речі, якщо вірити усім повідомленням про його появи, то виходить, що по країні

гасає щонайменше дев’ятнадцятеро Відомо-Кого.

* Що його, зрозуміло, цілком задовольняє, — додав Кінґслі. — Атмосфера таємничості

нагнітає більше жаху, ніж якби він справді з’являвся.

* Згоден, — сказав Фред. — Тому, народ, давайте трохи заспокоїмось. Справи й так

доволі кепськуваті, навіщо ж вигадувати собі додаткові жахіття. Скажімо, нова плітка, що

Відомо-Хто може вбивати своїм поглядом. Він що — Василіск, люди добрі! Пропоную

простенький тест: перевірте, чи та штука, що на вас дивиться, має ноги. Якщо має, то можете

спокійно дивитись їй у вічі, втім, якщо це справді буде Відомо-Хто, то більше ви нічого у своєму

житті не побачите. Уперше за багато-багато тижнів Гаррі засміявся. Відчув, як спадає з плечей

тягар напруги.