Гаррі Поттер і смертельні реліквії

— Вони постійно переміщаються, — сказав Рон. — Як і ми . — А чули, що сказав Фред? —

схвильовано запитав Гаррі.

Тепер, коли передача закінчилася, його думки знову повернулися до всепоглинаючої манії.

— Він за кордоном! Він і досі шукає чарівну паличку, я так і знав!

* Гаррі...

* Герміоно, чого ти так уперто не хочеш цього визнати? Вол...

— ГАРРІ, НЕ СМІЙ!

— ... деморт шукає бузинову паличку!

— Це ім’я — табу! — загорлав Рон, зриваючись на ноги, бо надворі коло намету щось

голосно ляснуло. — Я ж тобі казав, Гаррі, що нам більше не можна його називати... треба

захиститися новими закляттями-оберегами... швидко... вони так знаходять...

Але зненацька Рон замовк, і Гаррі знав чому. Стереоскоп на столі засвітився й закрутився.

Почулися голоси, вони швидко наближалися — грубі й збуджені голоси. Рон витяг з кишені

світлогасник і клацнув. Усі лампи згасли.

— Виходьте з піднятими руками! — пролунав у темряві хрипкий голос. — Ми знаємо, що

ви там! На вас націлено півдесятка чарівних паличок, і нам плювати, в кого влучать закляття!

— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ —

Маєток Мелфоя

Гаррі глянув на друзів, але в темряві розрізнив тільки їхні силуети. Побачив, що Герміона

націлила чарівну паличку, але не надвір, а йому в лице. Щось бахнуло, спалахнуло біле світло, і