Гаррі Поттер і смертельні реліквії

* Ну-ну, — буркнув Ґрейбек, і Гаррі відчув у цьому бездушному голосі ледь помітну

нотку стурбованості. Він зрозумів, що Ґрейбек боїться, чи не напав він на сина міністерського

працівника. Серце в Гаррі ледь не вискакувало з грудей, обв’язаних мотузками. Він би не

здивувався, якби довідався, що Ґрейбек це бачить.

* Якщо ти кажеш правду, почваро, то тобі нічого боятися відвідин міністерства. Думаю,

твій батько ще нагороду нам покладе за те, що забрали тебе звідси.

— Але, — почав було Гаррі, в горлі якого пересохло, — якщо ви нас...

— Гей! — покликав хтось з намету — Ґрейбек, дивися, що тут!

Темна постать поспішала до них, і Гаррі побачив у світлі чарівних паличок відблиск

срібла. Вони знайшли Ґрифіндорів меч.

* Ду-у-уже гарно, — прицмокнув язиком Ґрейбек, забираючи меч у напарника. —

Справді дуже гарно. Здається, ґоблінської роботи. Де взяли?

* Це батьків, — збрехав Гаррі, покладаючи всю надію на те, що в темряві Ґрейбек не

побачить імені, викарбуваного під самим руків’ям. — Ми позичили, щоб дрова рубати...

* Стривай, Ґрейбек! Глянь ось, у "Віщуні"!

Коли Скабіор це вигукнув, шрам Гаррі, що неприродно розтягся на розпухлому лобі, дико

запалав. Набагато чіткіше, ніж усе те, що було навколо нього, Гаррі побачив височенну будівлю

— похмуру фортецю, чорну й непривабливу. Волдемортові думки зненацька знову стали виразні

й гострі, як бритва. Він линув до цієї велетенської споруди, відчуваючи спокійну радість мети...

Так близько... так близько...