Гаррі Поттер і смертельні реліквії

* ...на все добре тобі. Сподіваюся зустрітися з тобою знову. Увесь чаклунський світ

покладає на тебе свої надії.

* О, — зніяковів Гаррі, — добре. Дякую.

* Прощавай, Гаррі, — Гестія теж потисла йому руку. — Усі наші думки будуть з тобою.

* Сподіваюся, все буде гаразд, — сказав Гаррі, зиркнувши на тітку Петунію й Дадлі.

* О, я певний, що ми ще станемо найкращими друзяками, — бадьоро відповів Діґл,

помахав капелюхом і вийшов з вітальні.

Гестія подалася за ним.

Дадлі обережно вивільнився з материних обіймів і підійшов до Гаррі, що ледве стримав

бажання налякати його чарами. Дадлі простяг гладку рожеву долоню.

— Нічого собі, Дадлі, — здивувався Гаррі, а тітка Петунія знов заридала, — невже

дементори дмухнули в тебе іншу людину?

— Не знаю, — пробурмотів Дадлі. — До зустрічі, Гаррі.

— Ага... — сказав Гаррі і потиснув Дадлі руку. — Можливо. Тримайся, Великий Дад.

Дадлі зобразив подобу усмішки й потупав з кімнати. Гаррі чув, як хрускотить під його

важкими кроками гравій на доріжці і як грюкнули дверцята машини.

Тітка Петунія, що саме витирала лице хустинкою, озирнулася на цей звук. Вона не

сподівалась опинитися наодинці з Гаррі. Квапливо запихаючи вологу хустинку в кишеню,

сказала:

— Ну... до побачення, — і, не дивлячись на небожа, подалася до дверей.