Гаррі Поттер і смертельні реліквії

з мітел, а двоє зістрибнули зі схожих на скелети чорних крилатих коней.

Рвучко відчинивши задні двері, Гаррі побіг до прибулих. Залунали вітальні вигуки,

Герміона обвила його шию руками, Рон поплескав по спині, а Геґрід запитав:

* Усьо файно, Гаррі? Готовий вирушати?

* Аякже, — радісно всім усміхнувся Гаррі. —Тільки я не сподівався, що вас буде так

багато!

* Змінилися плани, — прогарчав Дикозор, тримаючи два величезні, натоптані мішки і з

шаленою швидкістю озираючи магічним оком то темніюче небо, то дім, то садок. — Усе

розповімо, але спочатку сховаймося під дах.

Гаррі повів усіх на кухню, де, регочучи й базікаючи, всі посідали: хто на стільці, хто на

відполіровані тіткою Петунією до блиску кухонні столи, а хто сперся на бездоганно чисті

побутові прилади. Там були довготелесий Рон; Герміона, із заплетеним у косу непокірним

волоссям; Фред та Джордж з однаковісінькими усмішками; довговолосий Білл, увесь у шрамах;

лисіючий добряк містер Візлі у перекошених окулярах; одноногий потертий у боях Дикозор, чиє

ясно-блакитне магічне око постійно вертілося в очниці; Тонкс із коротким волоссям її

улюбленого яскраво-рожевого кольору; посивілий Люпин, якому додалося зморшок; струнка

вродлива Флер з довгими сріблясто-білими кучериками; лисий, чорний і кремезний Кінґслі;

Геґрід з кошлатою гривою й бородою, що мусив згорбитися, щоб не зачіпати головою стелі, та

Манданґус Флечер, дрібний, брудний і заляканий, з понурими, мов у пса, очима й

скуйовдженим волоссям. Серце в Гаррі мало не вистрибувало з грудей від радості: він їх усіх