Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Дядько Вернон і тітка Петунія заклякли на місці, неначе Дадлі щойно висловив бажання

стати балериною.

* Що? — голосно перепитав дядько Вернон.

* Чого він не їде з нами? — повторив Дадлі.

* Ну, він... бо він не хоче, — пояснив дядько Вернон, люто зиркнувши на Гаррі й додав: —

Ти ж не хочеш, правда?

— Анітрохи, — підтвердив Гаррі.

— От бачиш, — сказав дядько Вернон Дадлі. — Ну, все, ходімо.

Він рішуче вийшов з кімнати. Чути було, як відчиняються передні двері, але Дадлі не

ворухнувся, і тітка Петунія, ступивши кілька непевних кроків, теж зупинилася.

— Що там ще? — ревнув дядько Вернон, знову з’являючись у дверях.

Здавалося, ніби Дадлі бореться з такими складними думками, що словами їх годі й

висловити. За кілька секунд болісної внутрішньої боротьби він запитав:

— А куди ж він поїде?

Тітка Петунія й дядько Вернон мовчки перезирнулися. Видно було, що Дадлі їх налякав.

Тишу порушила Гестія Джонс.

— Але ж... невже ви не знаєте, куди вирушає ваш небіж? — спантеличено запитала вона.

— Усе ми знаємо, — буркнув дядько Вернон. — До таких, як оце ви, вгадав? Усе, Дадлі,

сідаймо в машину, ти чув, що сказали — ми поспішаємо.

І знову Вернон Дурслі покрокував до виходу, проте Дадлі не зрушив з місця.