Гаррі Поттер і смертельні реліквії

під крило. — Ми вже ніколи сюди не повернемось. Невже не хочеш згадати, як нам було тут

гарно? Глянь, наприклад, на цей килимок під дверима. Які спогади... Дадлі його обблював, коли

я врятував його від дементорів... А виявилося, що він усе ж мені вдячний, можеш у це

повірити?.. А торік влітку у ці двері ввійшов Дамблдор...

На якусь мить Гаррі згубив думку, та Гедвіґа, замість допомогти її знайти, вперто ховала

голову під крило. Гаррі відвернувся від вхідних дверей.

— А отут, Гедвіґо... — Гаррі відчинив дверцята комірчини під сходами, — ...я колись спав!

Ти мене тоді ще не знала... О, ти диви, яка ж вона малесенька, я вже й забув...

Гаррі подивився на складене в коморі взуття та парасольки, й пригадав, як він,

прокидаючись, майже щоранку бачив на сходах над головою кількох павуків. Він тоді ще не

знав про справжню свою натуру; ще не знав, як загинули батьки і чому з ним так часто

траплялися різні дивні події. Але Гаррі й досі пам’ятав ті сни, що вже тоді його переслідували:

тривожні сни, в яких спалахувало зелене сяйво, а якось (дядько Вернон ледь не розбив машину,

коли Гаррі розповів про цей сон) йому приснився летючий мотоцикл...

Раптом десь неподалік щось оглушливо заревіло. Гаррі рвучко випростався, вдарившись

тім’ям об низький одвірок. Пробурмотівши кілька найсмачніших дядькових проклять, він

побрів, спотикаючись, на кухню і, потираючи голову, визирнув з вікна в садочок за будинком.

Темрява, здавалося, взялася брижами, а повітря затремтіло. Одна по одній почали

вигулькувати постаті, вивільнені з закляття "розілюзнення". Найбільше вирізнявся Геґрід у

шоломі й захисних окулярах, верхи на величезному мотоциклі з чорною коляскою. Дехто злазив