Гаррі Поттер і смертельні реліквії

— До побачення, — озвався Гаррі.

Петунія зупинилась і озирнулася. Якусь мить Гаррі мав дивне відчуття, ніби тітка хотіла

щось йому сказати. Вона окинула його чудним несміливим поглядом і вже розтулила було рота,

однак тоді, ледь-ледь сіпнувши головою, прожогом вискочила з дому вслід за чоловіком і сином.

— РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ —

Семеро Поттерів

Гаррі вибіг по сходах у свою кімнату й підскочив до вікна саме вчасно, щоб побачити, як

Дурслева машина виїхала з заїзду і віддалилася по дорозі. На задньому сидінні між тіткою

Петунією й Дадлі стирчав Дідалусів циліндр. Наприкінці Прівіт-драйв машина звернула

праворуч, на мить відбила вікнами багрянець призахідного сонця й зникла.

Гаррі взяв Гедвіжину клітку, "Вогнеблискавку" й рюкзак, востаннє обвів поглядом свою

неприродно охайну кімнату, незграбно спустився в коридор і склав там біля сходів клітку, мітлу

й наплічник. Швидко смеркало й коридор повнився вечірніми тінями. Дивно було стояти тут

мовчки й усвідомлювати, що назавжди покидаєш цей дім. Колись давно, як Дурслі їхали десь

порозважатися, а його залишали тут, ці години самотності ставали для нього справжньою

насолодою. Він похапцем висмикував щось смачненьке з холодильника й біг нагору погратися

на комп’ютері Дадлі, або вмикав телевізор і перемикав канали, шукаючи щось до душі.

Згадавши ті часи, Гаррі відчув дивну порожнечу в грудях, наче згадав про втраченого меншого

брата.

— Ти не хочеш востаннє глянути на дім? — запитав Гедвіґу, котра сердито ховала голову