Гаррі Поттер і смертельні реліквії

безпечному місці. — Він повернувся до Дурслів. — Ну, що, всі спаковані й готові вирушати?

Ніхто йому не відповів: дядько Вернон спантеличено дивився на опуклу кишеньку

Дідалусової камізельки.

* Може, нам зачекати в передпокої, Дідалусе? — пробурмотіла Гестія; напевно, вважала

за нетактовне лишатися в кімнаті під час зворушливого, можливо, слізного прощання Гаррі з

Дурслями.

* Не треба, — буркнув Гаррі, але після того, як дядько Вернон голосно гарикнув: — Ну,

то бувай, хлопче! — все стало і так зрозуміло.

Дядько простяг було правицю, щоб потиснути руку Гаррі, проте в останню мить

передумав, стиснув пальці в кулак і почав махати ним, наче метрономом.

— Готовий, Дадіку? — тітка Петунія метушливо перевіряла, чи не розстебнулася сумочка,

щоб узагалі не дивитися на Гаррі. Дадлі нічого не відповів, а тільки стояв з роззявленим ротом,

чимось схожий на велетня Ґропа.

— Ну, то ходімо, — буркнув дядько Вернон.

Він уже був коло дверей, коли Дадлі пробелькотів:

* Я не розумію.

* Що ти не розумієш, Попульчику? — запитала тітка

Петунія, дивлячись на сина. Дадлі підняв товсту, мов свиняче стегно, руку й тицьнув

пальцем на Гаррі.

— А чого він не їде з нами?