Гаррі Поттер і смертельні реліквії

напружся хоч на кілька секунд...

* Герміоно, — втрутився Гаррі, вважаючи це вже за удар нижче пояса, — він щойно

мене врятував...

* Мені начхати! — верескнула вона. — Начхати, що він там зробив! Стільки часу! Та ми

вже давно могли загинути...

* Я знав, що ви не загинули! — загорлав Рон, уперше її перекричавши, і підступив так

близько, наскільки дозволяло закляття "щит". — Про Гаррі постійно пише "Віщун", про нього

говорять по радіо, вас скрізь шукають, ходять чутки й дурнуваті балачки. Та якби ви загинули, я

зразу б про це довідався. Ви просто не уявляєте, як це було...

* Як це було тобі?

Вона верещала на таких високих регістрах, що ще трохи — і ніхто, крім кажанів, її,

мабуть, не почув би. Обурення її сягло апогею, вона на мить навіть утратила дар мови, і Рон

миттю скористався з паузи.

* Я захотів повернутись тієї ж миті, як роз’явився, але нарвався на банду хапунів,

Герміоно, й нікуди вже не міг піти!

* Банду кого? — перепитав Гаррі, а Герміона впала в крісло, так міцно схрестивши ноги

й руки, що, здавалося, не зможе їх роз’єднати ще кілька років.

— Хапунів, — повторив Рон. — Ці банди скрізь, прагнуть заробити трохи золота, хапаючи

маґлородців і зрадників роду, міністерство призначило винагороду за кожного впійманого. Я був

сам, та ще й шкільного віку на вигляд, і вони страшенно зраділи, думали, що я маґлородець, що я