Гаррі Поттер і смертельні реліквії

мчав до озера рятувати Гаррі. Підняв його, надів на спину й повернувся до Рона. Той тим часом

теж підвівся. Ронові очі почервоніли, та загалом він був спокійний.

— Вибач, — сказав він глухим голосом. — Вибач, що я вас покинув. Я знаю, що був...

Він роззирнувся в темряві, наче хотів там знайти міцне солоне слівце, щоб закінчити

речення.

* Сьогодні ти вже все спокутував, — сказав Гаррі. — Здобув меча. Знищив горокракс.

Урятував мені життя.

* На словах усе крутіше, ніж було насправді, — пробурмотів Рон.

— Таке завжди крутіше на словах, ніж насправді, — погодився Гаррі. — Я це тобі багато

років товкмачу.

Вони одночасно ступили крок один одному назустріч і обнялися. Гаррі відчув, яка мокра

Ронова куртка.

— А тепер, — сказав Гаррі, коли вони відпустили один одного, — залишається знайти

наш намет.

Та знайти його було неважко. Хоч пробіжка темним лісом за ланню, здавалося, була довга,

дорога назад пліч-о-пліч з Роном забрала на диво мало часу. Гаррі не міг дочекатися, щоб

розбудити Герміону, тож, радісно схвильований, перший зайшов у намет, а Рон плентався трохи

позаду.

Після озера й лісу намет, освітлений лише схожими на проліски язичками полум’я, що й

досі мерехтіло в мисці на підлозі, зустрів їх розкішним теплом. Герміона так міцно спала,