Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Страхітливі копії його самого й Герміони зникли. Там був тільки Рон, він стояв, тримаючи

меча обм’яклими руками, й дивився на розтрощені рештки медальйона на пласкому валуні.

Гаррі помалу підійшов до нього, не знаючи, що казати й що робити. Рон важко дихав.

Його очі вже не мали червоного відблиску, а знову були нормальні й сині. А ще — вологі.

Гаррі нахилився, вдаючи, що цього не бачить, і підняв розрубаний горокракс. Ронів удар

припав на обидва віконечка. Редлові очі щезли, а заплямлений шовк, що вистеляв медальйон,

ще димів. Те, що жило в горокраксі, зникло — помучивши наостанок Рона.

Меч дзенькнув, коли Рон випустив його з рук. Хлопець упав навколішки, обхопивши

голову руками. Ним трясло, та Гаррі бачив, що не від холоду. Гаррі запхав розбитий медальйон

у кишеню, присів біля Рона й обережно поклав йому руку на плече. Був радий, що Рон її не

відштовхнув.

— Коли ти пішов, — сказав він неголосно, вдячний, що Ронове лице сховане, — вона

цілий тиждень проплакала. Можливо, й довше, просто не хотіла, щоб я це бачив. Ми цілими

вечорами навіть не розмовляли. Тебе не було...

Він не договорив. Аж тепер, коли Рон знову був поруч, Гаррі усвідомив, як неймовірно

важко їм було без нього.

— Вона мені як сестра, — вів він далі. — Я люблю її як сестру, і сподіваюся, що вона так

само ставиться до мене. Так було завжди. Я думав, ти це знаєш.

Рон нічого не відповів, а відвернув обличчя від Гаррі й голосно витер носа рукавом. Гаррі

знову звівся на ноги й пішов туди, де лежав велетенський Ронів рюкзак. Рон його скинув, коли