Гаррі Поттер і смертельні реліквії

* І що ж я сказала? — запитала скептично й водночас зацікавлено Герміона.

* Назвала моє ім’я. "Рон". І ще сказала... щось про чарівну паличку...

Герміона яскраво почервоніла. Гаррі пригадав: після зникнення Ронове ім’я тоді вперше

прозвучало в їхній розмові. Герміона назвала його, коли говорила, що неможливо полагодити

чарівну паличку.

— Отож я його вийняв, — вів далі Рон, дивлячись на світлогасник, — але він був такий

самий, нічого не змінилося, хоч я й не сумнівався, що тебе чув. Тоді я ним клацнув. У кімнаті

погасло світло, але інше світло з’явилося просто за вікном.

Рон підняв вільну руку й показав кудись перед собою. Його очі втупилися в щось таке,

чого не бачили ні Гаррі, ні Герміона.

* Це була кулька світла, такого синюватого відтінку, і вона пульсувала, знаєте, як світло

від летиключа.

* Ага, — машинально підтвердили в один голос Гаррі й Герміона.

* Я знав, що це було воно, — сказав Рон. — Я спакував свої речі, закинув рюкзак на

плечі і вийшов у садок.

— Та світлова кулька висіла там, вона мене чекала, а коли я вийшов, знову почала

рухатись, і я пішов за нею аж за сарай, атам... ну, вона ввійшла в мене.

— Вибач, що? — перепитав Гаррі, подумавши, що почув щось не те.

* Вона типу підлетіла до мене, — показав Рон цей рух вказівним пальцем вільної руки,

— прямо до грудей, а тоді... просто увійшла всередину. Отут, — торкнувся він грудей біля