Гаррі Поттер і смертельні реліквії

самого серця, — я її відчував, вона була гаряча. А коли опинилася в мені, я вже знав, що маю

робити, знав, що вона мене заведе, куди мені треба. Тож я роз’явився й вигулькнув на схилі

пагорба. Усе там було засипане снігом...

* Ми там були, — підтвердив Гаррі. — Провели там дві ночі, і другої ночі я ніби чув, що

хтось ходить неподалік у темряві й гукає!

* Ну, так. Це, мабуть, був я, — сказав Рон. — Але ваші закляття-обереги добре діють, бо

я вас не бачив і не чув. Проте я був упевнений, що ви десь поблизу, тому врешті-решт заліз у

спальний мішок і вирішив зачекати, коли хтось із вас там з’явиться. Думав, що вас побачу, коли

ви будете складати намет.

* Де там, — заперечила Герміона. — Для безпеки ми роз’являлися під плащем-

невидимкою. І ми пішли з того місця ранесенько, бо чули, як уже казав Гаррі, що там хтось

тиняється.

* Я цілий день простирчав на тому пагорбі, — сказав Рон. — Мав надію, що ви ще

з’явитесь. А як почало смеркати, я зрозумів, що вас проґавив, тому знову клацнув

світлогасником, те синє світло спалахнуло й увійшло в мене, я роз’явився й прибув сюди, у цей

ліс. Я й тут вас не бачив, тому надіявся на одне — що хтось із вас врешті себе виявить... і Гаррі

це зробив. Ну, спочатку я, звичайно, побачив лань.

— Що ти побачив? — різко спитала Герміона.

Хлопці розповіли і про срібну лань, і про меч на дні озерця. Герміона, насупивши брови,

дивилася то на одного, то на другого, і так захопилася розповіддю, що навіть забула гордо