Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Звучання його імені подіяло на Рона як стимулятор. Він ковтнув слину і, важко дихаючи

довгим носом, повернувся до валуна.

* Скажеш коли, — прохрипів він.

* На рахунок "три", — відповів Гаррі, дивлячись на медальйон, примруживши очі. Він

зосередився на літері "С", уявляючи змію, а медальйон торохтів, наче в ньому попався в пастку

тарган. Його можна було б і пожаліти, якби не пекли так порізи на шиї.

* Раз... два... три... відкрийся!

Останнє слово він наполовину просичав, наполовину прогарчав, і золота кришечка

медальйона тихо клацнула й розкрилася. За скляними віконечками на обох половинках

медальйона кліпали очі, темні й гарні, такі, як були в Тома Редла до того, як перетворилися на

яскраво-червоні з зіницями-щілинами.

— Рубай! — звелів Гаррі, притискаючи медальйон до валуна.

Рон підняв меча тремтячими руками. Його вістря нависло над очима, що крутилися, як

скажені, а Гаррі міцно тримав медальйон, уявляючи, як зараз бризне зі спорожнілих віконечок

кров.

І тут з горокракса засичав голос.

* Я бачив твоє серце, а це моє.

* Не слухай! — крикнув хрипко Гаррі. — Рубай його!

* Я бачив твої мрії, Рональде Візлі, і бачив твої страхи. Усі твої бажання можуть

збутися, але все, чого ти жахаєшся, теж може збутися...