Гаррі Поттер і смертельні реліквії

* Рубай! — заволав Гаррі. Його голос відбився луною від навколишніх дерев, вістря

меча затремтіло, а Рон не зводив погляду з Редлових очей.

* Тобі завжди не вистачало материнської любові, бо мати обожнювала дочку... тепер

тобі не вистачає дівочої любові, бо вона віддала перевагу твоєму другові... ти завжди був

другий, вічно залишався в затінку...

* Роне, та вдар же ти його! — загорлав Гаррі. Він відчував, як затрусився під його руками

медальйон, і боявся того, що зараз станеться. Рон ще вище підняв меча, а Редлові очі зблиснули

яскраво-червоним сяйвом.

З віконечок медальйона, прямо з тих очей, наче дві гротескні бульбашки, виросли химерно

викривлені голови Гаррі й Герміони.

Рон перелякано заверещав і відсахнувся, а з медальйона виростали постаті — спочатку

груди, потім талії, ноги, і нарешті вони стали пліч-о-пліч у медальйоні, наче двоє дерев зі

спільним корінням, погойдуючись над Роном і справжнім Гаррі, котрий відсмикнув пальці від

медальйона, бо той раптом почав пекти й розжарився до білого.

— Роне! — закричав він, але Редл-Гаррі вже говорив Волдемортовим голосом, а Рон, мов

заворожений, дивився йому в обличчя.

— Чого ти повернувся? Нам було без тебе краще, веселіше, ми були раді, що тебе

немає... ми сміялися з твоєї тупості, боягузтва, зарозумілості..

* Зарозумілості! — повторила йому Редл-Герміона, вродливіша, але й жахливіша за

справжню Герміону. Вона, регочучи, погойдувалася перед Роном, переляканим і