Гаррі Поттер і смертельні реліквії

— Я його відкрию, — сказав Гаррі, — а ти рубай. Миттєво. Бо те, що там усередині, не

здасться без бою. Частинка Редла, що була в щоденнику, намагалася мене вбити.

— А як ти його відкриєш? — здивувався Рон. Його охопив жах.

— Я звелю йому відкритися парселмовою, — пояснив Гаррі. Ця відповідь сама злетіла з

його вуст, так, ніби він у глибині душі завжди її знав. Можливо, він усвідомив її завдяки

недавньому зіткненню з Наджіні. Він подивився на вигнуту літеру "С", інкрустовану

блискучими зеленими камінчиками. Було досить легко уявити, що це крихітна змійка, яка

лежить, скрутившись, на холодному валуні.

* Ні! — вигукнув Рон, — ні, не відкривай! Серйозно!

* Чому? — здивувався Гаррі. — Треба позбутися цієї гидоти, бо ми вже кілька місяців...

* Я не зможу, Гаррі, чесно... зроби сам...

* Але ж чому?

— Бо ця штука погано на мене впливає! — вигукнув Рон, задкуючи від медальйона на

валуні. — Я нічого не можу вдіяти! Гаррі, я не виправдовуюся за те, що втік, але він на мене

впливає гірше, ніж на тебе чи на Герміону. Я починаю думати різні дурниці, про які я й так би

думав, але він усе погіршує, мені важко це пояснити, бо коли я його знімаю, то все стає на свої

місця, але потім знову доводиться його начіпляти... Гаррі, я не зможу! — Він знову позадкував,

тягнучи меча по землі й хитаючи головою.

— Ти зможеш, — сказав Гаррі, — зможеш! Ти щойно здобув меча, я знаю, що саме ти маєш

ним рубати. Будь ласка, Роне, рубай!