Гаррі Поттер і смертельні реліквії

десять-п’ятнадцять ми проїдемо, а тоді вже й роз’явимося в безпечне місце, яке для вас

підібрали. Ви ж, мабуть, умієте водити машину? — чемно спитав він дядька Вернона.

* Чи я вмію?.. Та ж ясно, що вмію водити! — бризнув слиною дядько Вернон.

* Дуже мудро з вашого боку, сер, дуже мудро, бо в мене голова макітриться від усіх тих

кнопок і ручечок, — зрадів Дідалус. Йому явно здавалося, що він цим лестить Вернону Дурслі,

однак той з кожним Дідалусовим словом помітно втрачав віру в надійність цього плану.

* Навіть водити не вміють, — пробурмотів він тихенько й обурено настовбурчив вуса, та,

на щастя, ні Дідалус, ні Гестія його не почули.

* А ти, Гаррі, — продовжував Дідалус, — зачекаєш тут своїх охоронців. У нас сталися

невеликі зміни...

* Як це розуміти? — миттю озвався Гаррі. — Я думав, Дикозор прибуде й забере мене

"Явленням-пліч-о-пліч".

* Не вийде, — скупо зронила Гестія. — Дикозор тобі сам пояснить.

Дурслі, що все це слухали, нічого не розуміючи, аж підскочили, коли хтось голосно

верескнув: "Скоріше!"

Гаррі роззирнувся по кімнаті й аж тоді збагнув, що голос лунав з Дідалусового

кишенькового годинника.

— І справді, скоріше. Графік у нас напружений, — сказав Дідалус, показуючи на

годинника, а тоді поклав його назад у камізельку. — Гаррі, треба узгодити час твого виходу з

будинку з роз’явленням твоєї родини. Щоб дія закляття припинилась, коли ви всі будете в