Гаррі Поттер і смертельні реліквії

неприязні?

Повернувшись до кімнати, Гаррі безцільно поторсав рюкзак, тоді пропхнув кілька

горішків крізь ґратки Гедвіжиної клітки. Вони стукнули об дно, однак сова їх проігнорувала.

— Ми вже скоро поїдемо, зовсім скоро, — пообіцяв Гаррі. — І ти знову літатимеш.

Задзеленчав дзвінок у дверях. Гаррі повагався, а тоді вийшов з кімнати й зійшов по сходах:

навряд чи Гестія й Дідалус самі дадуть раду з Дурслями.

— Гаррі Поттер! — пискнув схвильований голос одразу, як Гаррі відчинив двері.

Низенький чоловік у рожево-бузковому капелюсі низько йому вклонився. — Це для мене честь,

як завжди!

— Дякую, Дідалусе, — відповів Гаррі, обдаровуючи ніяковою усмішкою чорняву Гестію.

— Добре, саме ви прибули... оце вони — мої тітка, дядько й двоюрідний брат...

* Добрий вечір, родичі Гаррі Поттера! — радісно привітався Дідалус, заходячи у

вітальню. Видно було, що Дурслям анітрохи не сподобалось таке привітання; Гаррі навіть

подумав, чи не передумають вони ще раз. Побачивши чаклуна й відьму, Дадлі міцніше

притулився до матері.

* Бачу, що ви вже спаковані й готові. Чудово! План, як вам уже казав Гаррі, дуже простий,

— Дідалус вийняв з камізельки велетенського кишенькового годинника й уважно його

розглянув.

* Ми вийдемо раніше за Гаррі. Оскільки вдаватись до чарів у вашому домі небезпечно,

бо Гаррі ще неповнолітній, і це може дати міністерству привід його заарештувати, то миль з