Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Герміоно! Ризикуй своїм життям, Гаррі! Знову! І знову! І не сподівайся, що я тобі все поясню,

просто сліпо вір мені, вір, що я знаю, що роблю, вір мені, хоч я сам тобі не вірю! Він ніколи не

казав мені всієї правди! Ніколи!

Його голос зривався від напруги. Вони дивилися одне на одного серед цієї засніженої

пустки, і Гаррі відчував, що вони дрібні й незначні, мов комахи, під цим неозорим небом.

— Він тебе любив, — прошепотіла Герміона. — Я знаю, що любив.

Гаррі опустив руки.

— Не знаю, кого він там любив, Герміоно, але тільки не мене. Цей хаос, що дістався мені

від нього — це не любов. Він набагато більше ділився своїми думками з Ґелертом

Ґріндельвальдом, ніж зі мною.

Гаррі підняв Герміонину чарівну паличку, що випала в нього з рук, і знову сів біля входу в

намет.

— Дякую за чай. Я ще тут повартую. А ти йди зігрійся.

Вона завагалася, але вирішила за краще погодитись. Підняла зі снігу книжку й пішла в

намет, і, проходячи повз нього, розкуйовдила йому легенько волосся. Від цього доторку він

заплющив очі й ненавидів сам себе, бо хотів, щоб її слова виявилися правдою: що Дамблдор

таки справді його любив.

— РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТНАДЦЯТИЙ —

Срібна лань

Коли Герміона опівночі заступила на варту, уже йшов сніг. Гаррі снилося щось сумбурне й