Гаррі Поттер і смертельні реліквії

тривожне: Наджіні, що заповзала то у велетенський тріснутий перстень, то у вінок з чемерника,

що квітне на Різдво. Він постійно прокидався, охоплений панікою, переконаний, що хтось його

кликав здалеку, а вітер, що батожив по намету, нагадував йому то чиїсь кроки, то голоси.

Врешті-решт він підвівся з ліжка і в темряві пішов до Герміони, що, скрутившись

клубочком, сиділа коло входу в намет і при світлі чарівної палички читала "Історію магії".

Густий сніг ішов і досі, тому вона з радістю підтримала його пропозицію спакуватися з самого

ранку й перебратися деінде.

— Виберемо якесь затишніше місце, — погодилася вона й затремтіла, натягуючи светра

поверх піжами. — Мені причулося, що там ходять якісь люди. Здається, навіть бачила їх раз чи

й двічі.

Гаррі, що теж натягував джемпер, завмер і глянув на стіл, де стояв тихий і непорушний

стервоскоп.

— Та то мені, мабуть, привиділося, — нервово сказала Герміона, — сніг, темрява — легко

щось уявити... але, може, нам краще роз’явитися під плащем-невидимкою — про всяк випадок?

Десь за півгодини вони склали намет, Гаррі повісив на шию горокракс, Герміона схопила

вишиту бісером сумочку, й вони роз’явилися.

х уже звично стисло, ноги Гаррі відірвалися від засніженої землі, а тоді боляче вдарилися

об замерзлий, присипаний листям, ґрунт.

* Де це ми? — запитав він, розглядаючи навколо нові нагромадження дерев. Герміона

тим часом почала витягати з сумочки жердини для намету.