Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Але май на увазі, Гаррі, що в нього тоді щойно померла мати, і він залишився сам у тому домі...

* Сам? Та не був він сам! У нього були брат і сестра, рідна сестра-сквибка, яку він тримав

під замком...

* Я в це не вірю, — заперечила Герміона, яка теж підвелася. — Не знаю, що було з тією

дівчиною, але навряд чи вона була сквибкою. Ми ж знали Дамблдора, він би ніколи в житті не

дозволив...

* Дамблдор, якого ми нібито знали, не збирався завойовувати маґлів силою! — закричав

Гаррі, і його крик луною рознісся над безлюдним пагорбом, і зграйка чорних дроздів зірвалася в

повітря, галасливо накручуючи спіралі на тлі перламутрового неба.

— Але він змінився, Гаррі, він змінився! У цьому вся суть! Можливо, він і вірив у все те,

коли йому було сімнадцять, але решту життя він присвятив боротьбі з темними мистецтвами!

Саме Дамблдор зупинив Ґріндельвальда! Це він завжди обстоював маґлівські права і

необхідність захисту маґлів, це він від самого початку протистояв Відомо-Кому й загинув,

намагаючись його зупинити!

Рітина книжка лежала в них під ногами, і Албус Дамблдор скорботно їм усміхався з

фотографії.

* Гаррі, ти вибач, але мені здається, що ти на нього такий злий лише тому, що він сам

тобі про все це не розповів.

* Може, й так! — закричав Гаррі й обхопив руками голову, чи то щоб стримати свій гнів,

чи захищаючись від тягаря втрачених ілюзій. — Але дивися, чого він вимагав від мене,