Гаррі Поттер і смертельні реліквії

* Це Дінів ліс, — відповіла вона. — Колись ми сюди ходили в похід з мамою й татом.

На деревах тут теж лежав сніг і було страшенно холодно, зате хоч вітер не віяв. Цілий

день вони просиділи в наметі, гріючись коло ясного синього полум’я, що його так вдало

вичакловувала Герміона, щоб потім переносити його, куди потрібно, прямо в глечику. Гаррі

відчував, ніби одужує після недовгої, але важкої хвороби, і це враження тільки посилювалося

через постійну Герміонину опіку. По обіді з неба знову сіялися сніжинки, тож навіть їхню

захищену од вітру галявину припорошило м’яким снігом.

Гаррі мало спав ці дві ночі, і, мабуть, тому всі його відчуття загострилися. Цього разу вони

ледве врятувалися з Ґодрикової Долини, тож тепер Гаррі постійно відчував загрозливо-близьку

присутність Волдеморта. Споночіло, і Гаррі не погодився, щоб Герміона змінила його на варті,

звелівши їй лягати спати.

Він пересунув до входу в намет стару подушку і сів на неї, вбраний у всі свої светри, та все

одно трясся від холоду. З кожною годиною темрява густішала, аж поки стала майже

непроникна. Гаррі хотів було витягти Карту Мародера, щоб порозглядати цяточку з іменем

Джіні, та згадав, що зараз Різдвяні канікули, і вона, скоріше за все, вдома в "Барлозі".

Кожен малесенький порух ніби побільшувався в цих нескінченних лісових нетрях. Гаррі

знав, що там повно живих істот, проте волів, щоб вони сиділи тихо й непорушно, даючи йому

змогу відрізнити безневинне шарудіння й шурхіт від звуків, що свідчать про інші, зловісні рухи.

Пригадав, як багато років тому почув серед опалого листя шелестіння плаща — і відразу

здалося, що він знову чує цей звук. Струснув головою, відганяючи від себе цю мару... Закляття-