Гаррі Поттер і смертельні реліквії

компаса, метаючи золотисте полум’я на його ворога. Він втратив захист подвійної серцевини, і

аж тепер, коли палички не стало, зрозумів, як на неї покладався.

Витяг з кишені зламану паличку і, не дивлячись, запхав у Геґрідів капшучок, що висів на

шиї. Капшучок був переповнений зламаними й ні до чого не придатними предметами, і паличка

вже не влазила. Гаррі намацав через кротячу шкурку старий снич і ледве втримався від спокуси

вийняти його й викинути. Незбагненний, непридатний, нікудишній, як і все, залишене

Дамблдором по собі...

І раптом шалена лють на Дамблдора залила його, наче лава, випалюючи зсередини,

вимітаючи всі інші почуття. Щоб остаточно не впасти у відчай, вони з Герміоною вмовили себе,

що в Ґодриковій Долині знайдуть відповідь на всі запитання, повірили, що їм конче треба там

побувати, що то початок таємної стежки, яку проклав їм Дамблдор. Та не було ніякої карти,

ніякого плану. Дамблдор покинув їх напризволяще у цілковитій темряві, щоб брели навпомацки

й боролися, самотні й безпорадні, з невідомістю і з таким жахіттям, що й не насниться. Ніхто

нічого не пояснив, нічим не допоміг, меча не було, а тепер Гаррі навіть чарівної палички не мав. І

ще він загубив фотографію злодія, і тепер Волдеморт легко встановить, хто то такий...

Волдеморт тепер мав усю інформацію...

— Гаррі?

Герміона ніби боялася, що він вразить її закляттям з її ж палички. Вона присіла

навпочіпки біля нього, тримаючи дві чашки чаю в тремтячих руках та щось незручне під

пахвою.