Гаррі Поттер і смертельні реліквії

* Не треба було лізти в ту Ґодрикову Долину. Це я винен, це все я винен, Герміоно,

пробач.

* Не ти винен. Я теж туди хотіла. Я справді думала, що Дамблдор там залишив для тебе

меча.

* Ну, то... ми обоє помилилися, правда?

* Що сталося, Гаррі? Що сталося, коли вона повела тебе нагору? Змія там десь ховалася?

Виповзла, вбила її й напала на тебе?

* Ні, — заперечив він. — Це вона була змією... або змія була нею... увесь той час.

* Щ-що?

Він заплющив очі. І досі відчував на собі сморід того дому. Це допомагало з неймовірною

чіткістю пригадати все те жахіття.

* Батільда, мабуть, недавно померла. Змія була... була у ній усередині. Відомо-Хто

залишив її в Ґодриковій Долині чекати. Ти мала рацію. Він знав, що я повернуся.

* Змія була у неї всередині?

Він знову розплющив очі. Герміону аж нудило.

— Люпин казав, що ми зіткнемося з чарами, яких і уявити не могли, — сказав Гаррі. —

Вона не хотіла розмовляти при тобі, бо це була парселмова, я не збагнув тоді, що це парселмова,

бо я її розумію. Коли ми піднялися нагору, змія послала про це повідомлення Відомо-Кому, я це

чув у своїй голові, я відчув його збудження, він наказав мене затримати... а тоді...

Він пригадав, як змія виповзала з Батільдиної шиї. Не варто було переповідати ці деталі