Гаррі Поттер і смертельні реліквії

— Дякую, — сказав він, беручи чашку.

— Можна з тобою поговорити?

— Так, — погодився він, не бажаючи її образити.

— Гаррі, ти хотів знати, хто той чоловік на фотографії. Ну... я маю ту книжку.

Вона боязко поклала йому на коліна новесенький примірник "Життя та сміття Албуса

Дамблдора".

* Звідки... як?..

* Вона була в Батільдиній вітальні, лежала собі... а зверху була приліплена записка.

Герміона прочитала вголос кілька рядків, написаних ядучо-зеленим чорнилом.

— "Дорога Батті, дякую за допомогу. Це примірник моєї книжки, надіюся, вам

сподобається. Це все ваші слова, навіть якщо ви їх не пригадуєте. Ріта". — Думаю, справжня

Батільда отримала книжку ще за життя, проте вже, мабуть, не змогла її прочитати.

— Мабуть, що не змогла.

Гаррі глянув на Дамблдорове обличчя й відчув раптом напад дикого задоволення. Тепер

він, незалежно від волі Дамблдора, знатиме все, про що той і не збирався йому розповідати.

* Ти й досі на мене сердишся? — запитала Герміона. Він побачив, як з її очей знову

бризнули сльози, і зрозумів, що лють не зійшла з його обличчя.

* Ні, — сказав тихо. — Ні, Герміоно, я розумію, що то була випадковість. Ти все робила,

щоб ми вирвалися звідти живі, і це було правильно. Якби не ти, я вже давно був би мертвий.

Він видушив з себе усмішку й повернувся до книжки. Видно було, що ніхто її не