Гаррі Поттер і смертельні реліквії

— Ну, — сказав він вдавано бадьорим голосом, — ну, то я просто поки що позичу твою.

Доки стоятиму на варті.

Герміона, заливаючись слізьми, простягла йому чарівну паличку, і він залишив дівчину

біля ліжка, бажаючи єдиного — бути від неї якнайдалі.

— РОЗДІЛ ВІСІМНАДЦЯТИЙ —

Життя та сміття Албуса Дамблдора

Сходило сонце. Над Гаррі простягалася чиста, безбарвна широчінь неба, байдужа до нього

і до його страждань. Гаррі сів біля входу в намет і глибоко вдихнув свіжого повітря. Просто

бути живим і дивитись, як сходить сонце над іскристими засніженими вершинами гір — це,

либонь, найдорожчий на землі скарб, проте він не міг його оцінити. Його пронизувало горе від

утрати чарівної палички. Дивився на долину, вкриту сніговою ковдрою... З далини крізь цю

сліпучу тишу долинала мелодія церковних дзвонів.

Він мимоволі впивався нігтями в руки, наче перевіряв себе на стійкість до фізичного

болю. Він уже стільки разів проливав свою кров, що втратив лік. Одного разу позбувся всіх

кісток у правій руці, а остання подорож додала нових шрамів на грудях і передпліччі на додачу

до тих, що вже були на чолі й на долоні. Та ще ніколи він не почувався таким фатально

ослабленим, вразливим і незахищеним, немовби з нього просто вирвали з м’ясом

найкоштовнішу частку його магічної сили. Він знав, що сказала б Герміона, якби він розповів їй

про свій стан: чарівна паличка нічого не варта без чарівника. Та вона помилялася. У його

випадку все було інакше. Вона ж не знала, як його чарівна паличка крутилася, мов стрілка