Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Зелене світло наповнило тісний коридор, освітило дитячий візочок під стіною. Поручні

блиснули, наче громовідводи, а Джеймс Поттер повалився, як маріонетка, якій обрізали

мотузки...

Він почув, як заверещала вона в пастці другого поверху, та якби вона була розсудлива, то

могла б не боятись... він підіймався по сходах, з посмішкою прислухаючись до її спроб

забарикадуватися... у неї теж не було при собі чарівної палички... які ж бо вони були дурні і

які довірливі, гадаючи, що друзі забезпечать їм надійний захист і що зброю можна

відкладати навіть на секунду...

Він силою відчинив двері, одним лінивим помахом чарівної палички відкинувши стільця

і якісь коробки, що вона їх поспіхом нагромадила під дверима... і ось вона стояла перед ним з

дитиною на руках. Побачивши його, кинула сина в ліжечко в себе за спиною й закрила його

собою, розкинувши руки, наче це могло якось допомогти, наче, закриваючи його, вона

сподівалася, що виберуть її...

*

Не Гаррі, не Гаррі, тільки не Гаррі!

*

Відійди, дурне дівчисько... відійди негайно...

*

Не Гаррі, прошу, тільки не Гаррі, убий мене замість нього. .

*