Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Це моє останнє попередження...

*

Не Гаррі! Благаю... змилуйся... помилуй його... Не Гаррі! Не Гаррі! Благаю... я

зроблю все, що треба...

*

Відійди... відійди, дівчисько...

Він міг би силоміць одігнати її від ліжка, проте обачніше було покінчити відразу з ними

всіма...

Зелений спалах — і вона впала додолу так само, як щойно впав її чоловік. Малий увесь

цей час не плакав. Він стояв, тримаючись за бильця ліжечка і з цікавістю дивився на

непроханого гостя. Можливо, думав, що це батько сховався під плащем, блискаючи звідти

якимось кумедним світлом, а мати зараз засміється і встане...

Він акуратно націлив чарівну паличку хлопчикові в личко. Хотів бачити, як це

станеться, як буде знищено цю єдину незбагненну йому загрозу. Дитя заплакало, побачивши,

що це не Джеймс. Йому не сподобався цей плач, він терпіти не міг дитячого скиглення ще в

сиротинці...

— Авада Кедавра!

І тут він просто розвалився. Він став нічим, нічим, окрім болю і жаху, він мусив десь

заховатися, але не тут, серед уламків зруйнованого будинку, де верещала загнана в пастку

дитина, а далеко... десь дуже далеко...