Гаррі Поттер і смертельні реліквії

захист, найкращий з можливих.

Дядько Вернон нічого не сказав і далі кружляв по кімнаті. Сонце надворі уже висіло

низько над кущами вовчих ягід. Сусідова газонокосарка знову заглухла.

* Я думав, що існує Міністерство магії? — спитав раптом Вернон Дурслі.

* Існує, — здивовано підтвердив Гаррі.

— То чого ж воно нас не захистить? Я думаю, що нас, невинних жертв, котрі нічого не

скоїли, а просто дали притулок міченій людині, влада повинна захищати!

Гаррі розреготався, не в змозі стриматися. Це було так типово для його дядька — покладати

надії на офіційні установи — навіть у тому світі, який він зневажав і якому не довіряв.

— Ви ж чули, що казали містер Візлі та Кінґслі, — відповів Гаррі. — На нашу думку, в

міністерство проникли шпигуни.

Дядько Вернон крокував до каміна й назад, і так важко сопів, що пишні чорні вуса аж

брижилися, а лице й досі буряковіло від зосередження.

— Гаразд, — буркнув він, знову зупиняючись біля Гаррі. — Гаразд, скажімо, ми

погодимося на цей захист. Але я все одно не розумію, чому нас не може захищати той тип Кінґслі.

Гаррі ледве стримався, щоб не закотити очей. І це запитання він уже чув разів з десять.

* Я вже казав, — Гаррі зціпив зуби, — що Кінґслі захищає маґ... тобто вашого прем’єр-

міністра.

* Отож! Бо він найкращий! — вигукнув дядько Вернон, показуючи на згаслий телеекран.

Дурслі помітили Кінґслі в новинах за спиною маґлівського прем’єр-міністра під час відвідин