Гаррі Поттер і смертельні реліквії

* Ну що ж, іди. Але не затримуйся там, Гаррі.

* Показуйте дорогу, — сказав Гаррі Батільді.

Вона, здається, зрозуміла, бо почовгала до дверей. Гаррі заспокійливо зиркнув на

Герміону, хоч не знав, чи вона це помітила. Обхопивши себе руками за плечі, дівчина стояла

серед усього цього розгардіяжу й дивилася на книжкову шафу. Виходячи з кімнати, Гаррі

непомітно від Герміони й Батільди сховав під куртку фотографію невідомого злодія в срібній

рамці.

Сходи були круті й вузенькі. Гаррі відчував спокусу впертися про всяк випадок руками в

широку Батільдину спину, щоб стара не повалилася на нього, що було цілком імовірно.

Помаленьку, сопучи, вона видерлася на сходовий майданчик, одразу ж повернула праворуч і

повела його до спальні з низенькою стелею.

Там було темно, наче в підвалі, й нестерпно смерділо. Гаррі встиг помітити нічний горщик,

що виднівся з-під ліжка, але Батільда зачинила двері, й усе поглинула непроникна темрява.

— Лумос, — вимовив Гаррі, і його чарівна паличка засвітилася. Він здригнувся — за ці

кілька секунд темряви Батільда підступила до нього зовсім близько, хоч її кроків він і не чув.

— Ти Поттер? — прошепотіла вона.

— Так, це я.

Вона кивнула — поволі, серйозно. Гаррі відчував, що горокракс закалатав дуже швидко,

швидше за його серце. Відчуття було неприємне й тривожне.

* Ви щось для мене маєте? — запитав Гаррі, але її увагу, здається, відвернув освітлений