Гаррі Поттер і смертельні реліквії

попросив він Батільду. — Хто це?

Та вона тільки дивилася й мовчала.

— Чого ви нас покликали за собою, місіс... міс... Беґшот? — втрутилася Герміона. — Ви

щось хотіли нам сказати?

Ніби не почувши Герміони, Батільда почовгала до Гаррі. Легенько смикнула головою й

озирнулася на коридор.

— Ви хочете, щоб ми звідси пішли? — запитав він.

Вона знову смикнула головою, але тепер показала спочатку на нього, тоді на себе, а тоді на

стелю.

— А, ясно... Герміоно, здається, вона хоче, щоб я пішов з нею нагору.

— Добре, — погодилась Герміона, — ходімо.

Та коли Герміона зрушила з місця, Батільда на диво енергійно захитала головою, знову

показуючи спочатку на Гаррі, а потім на себе.

* Вона хоче, щоб я пішов з нею сам.

* Чому? — запитала Герміона, і її пронизливий високий голос луною розійшовся в

освітленій свічками кімнаті. Стара тільки головою похитала, почувши цей вигук.

— Може, Дамблдор звелів їй віддати меча мені і тільки мені одному?

— А ти думаєш, вона знає, хто ти такий?

* Так, — відповів Гаррі, дивлячись у каламутні очі, що прикипіли поглядом до його

очей, — думаю, що знає.