Гаррі Поттер і смертельні реліквії

здається, у вітальні.

— Гаррі, щось я сумніваюся, — прошепотіла Герміона.

— Та подивись на неї — якщо буде треба, ми з нею впораємося, — відповів Гаррі. —

Слухай, я мав би тебе попередити, що в неї не всі вдома. Мюріель казала, що в неї поїхав дах.

— Сюди! — покликала з сусідньої кімнати Батільда. Герміона підскочила й ухопила Гаррі за

руку.

— Усе нормально, — заспокоїв її Гаррі й повів за собою до вітальні.

Батільда човгала по кімнаті, запалюючи свічки, однак усе одно було дуже темно. І

страшенно брудно. Товстий шар пилу хрускотів під ногами, а, крім вологості та цвілі, ніс Гаррі

вловив щось значно гірше — неначе сморід протухлого м’яса. Цікаво, подумав він, коли хтось

востаннє заходив до Батільди, щоб перевірити, як вона дає собі раду. Стара, здається, забула, що

вміє користуватися чарами, бо незграбно запалювала свічки вручну, ризикуючи підпалити свої

мереживні манжети.

— Давайте, я запалю, — запропонував Гаррі й забрав у неї сірники. Вона стояла й

дивилася, як він запалював недогарки свічок, що по всій кімнаті стояли в блюдцях на стосах

книжок чи на столиках, заставлених потрісканими й зацвілими чашками.

Останню свічку Гаррі побачив на похиленому комоді, де, крім неї, стояло багато різних

фотографій. Коли вогник ожив, його відображення затанцювало на запорошеному склі та

срібних рамках цих знімків. Гаррі завважив на фотографіях ледь помітні рухи. Коли Батільда

почала порпатися біля каміна, щоб його запалити, Гаррі пробурмотів: — "Терґео". — З