Гаррі Поттер і смертельні реліквії

руки: знущання над його зовнішністю — то ніщо порівняно з загрозою, що він її відчував.

— Якщо ви забули, — нагадав Гаррі, — то я маю будинок, мені його залишив хрещений

батько. Навіщо мені здався цей? Щасливі спогади дитинства?

Запала тиша. Гаррі здалося, що його аргументи на дядька подіяли.

* Ти заявляєш, — дядько Вернон знову закрокував по кімнаті, — що цей лорд, як його...

* Волдеморт, — нетерпляче додав Гаррі, — і ми вже про це говорили сто разів. І я не

просто заявляю — це факт, торік вам казав про це Дамблдор, а Кінґслі й містер Візлі...

Вернон Дурслі сердито згорбився, і Гаррі здогадався, що дядько намагається викинути з

голови спогади про той несподіваний візит, коли на самому початку його літніх канікул їх

відвідали двоє дорослих чаклунів. Поява на порозі Кінґслі Шеклболта й Артура Візлі

неприємно вразила Дурслів. Утім, по-правді, Гаррі визнавав, що поява містера Візлі, котрий

свого часу зруйнував тут піввітальні, навряд чи могла викликати захоплення в дядька Вернона.

— ...Кінґслі й містер Візлі добре все пояснили, — безжально тиснув на дядька Гаррі. — Коли

мені виповниться сімнадцять, захисні чари, що мене тут оберігають, припинять свою дію, і це

вам загрожує не менше, ніж мені. В Ордені впевнені, що Волдеморт нападе на вас, щоб

тортурами вибити з вас інформацію про моє перебування, або ж щоб узяти вас у заручники, бо

думатиме, що я повернуся вас рятувати.

Дядько Вернон зустрівся поглядом з Гаррі. Гаррі був упевнений, що в цю мить обидва вони

думали про одне. Тоді дядько Вернон відійшов, а Гаррі продовжив:

— Ви мусите десь заховатися, і Орден хоче допомогти. Вам пропонують дуже серйозний